Андрій Шпирна

Історія проста: у батьківській кладовці роками пилюжився Nikon D3100 — річ, про яку вдома давно забули. Мене завжди тягнуло розкладати незрозуміле на частини, тож камера в руках стала не інструментом, а викликом: спочатку хотілося просто зрозуміти, за які важелі тут смикають і навіщо.

Коли з D3100 вичавив усе можливе, захотілося новішого й точнішого. Був Sony A6400 — спершу з кітовим об'єктивом, потім і з 24-100mm f4, далі Canon RP. Тепер знімаю на Sony A7III, і теж починав з кітового об'єктива — звичка братися за просте, а докручувати вже по ходу.

Знімаю переважно в дорозі — між містами, вокзалами й короткими зупинками. Портрети трапляються рідше, але саме вони найдовше лежать у списку «переглянути ще раз».